От хтось питає: коли і як вони нас почали ненавидіти. Відповідаю: вони нас завжди ненавиділи. За те, що працюємо, а не бухаємо. У нас на передовій в окопах цибулька зеленіє, а у них шприци і пляшки порожні світяться.
За те, що споконвіку було у нас віче, яке виганяло князів, мов шолудових псів, а у них князі підсмажували бояр і посполитих задля розваги. За те, що в нас не було бідних. Ну, як, бідні були. Та наші бідні виглядали багатими порівняно з ними.
За те, що у нас постійні битви за владу, де грає роль простий народ, а у них владу розподіляли кинджал, отрута і табакерки.
В часи Пера І Антихриста московський дворянин, що побував в українських землях, писав своєму приятелю окрім звичного, що бідних немає, таке: “А еще у каждой ихней избы есть участок, огородом называем, а в том огороде сарайчик специальный стоит, в коем они говно свое хранят”.
Це так він описував туалети.
Тому, що вони були рабами і рабству тому раділи і пишалися ним. Цар-батюшка Іван ІV задля розваги обливав на бенкеті лисину боярина гарячою юшкою. А той, повернувшись додому скликав усіх і, обварений до кісток, кричав: “Цар-батюшка шану неймовірну надав: власноруч мене ошпарив!”
Тому, що на т.з. Переяславській раді (а насправді зрадницькій акції Хмельницького) легендарний полковник Іван Богун кричав: “У народі Московському владарює найганебніше рабство і невільництво у найвищій мірі, у них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може. І людей, на їхню думку, створено для того, щоб не мати нічого, а тільки рабствувати. Самі вельможі та бояри московські титулуються звичайно рабами царськими і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б’ють йому чолом”.
Вони раби і хочуть ними залишатися. Це їхній вибір.
Але вони туди ж і нас тягнуть. А якщо українці не хочуть – вони стають ворогами. Тому і ненавидять.
Раб завжди ненавидить вільного. І замість того, аби порвати кайдани і приєднатися до вільного – завжди тягнуть його в рабство.
Павло Бондаренко
