Рашизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності.
Те, що між комунізмом і фашизмом існує спорідненість, було помічено давно. Класик світової філософії Карл Ясперс охарактеризував держави, створені нацистами і комуністами, як злочинні і такі, що не можуть бути реформовані. Їх можна лише ліквідувати.
Нацистська Німеччина була ліквідована в 1945-му. Через чотири десятиліття почалася модернізація одного з найстрахітливіших режимів на планеті – комуністичного.
В серпні 1991 року цей процес привів до формальної заборони компартії, одначе режим так і залишився неліквідованим. Партфункціонери, елітарна номенклатура, рядові члени КПСС без особливих зусиль трансформувалися, мімікрували в націоналістів і шовіністів усіх мастей та відтінків, у фашистів і демократів тощо. «Глибинний народ» постав перед цивілізованим світом у всій своїй звироднілій «красі». «Фашизм – це стадія, яка досягається після того, як комунізм виявився ілюзією» (Петер Друккер, американський вчений, один з найвпливовіших теоретиків менеджменту XX століття).
Комуністичні ідеологи полюбляли вказувати на злочинну ідеологію фашизму. Тим часом біля ідейних його витоків маячить зловісна постать С. Нечаєва з його «Катехізисом революціонера», в якому проповідувалася цілковита відмова від будь-яких моральних норм задля перемоги ілюзорної мети – комунізму. А ще були Халтурін, Каляєв, Желябов, Перовська, Засулич… Саме вони, вбивці-терористи, були попередниками большевиків-фашистів з їхньою аморальною людиноненависницькою ідеологією.
Російський філософ Ніколай Бердяєв у 1925 році, розмірковуючи про євразійство як про напрямок насамперед емоційний, а не інтелектуальний, прийшов до висновку, що в результаті «такого роду душевна формація може обернутися російським фашизмом».
1926 року відомий український письменник Володимир Винниченко занотував: «З большевицького червоного яйця на очах вилуплюється фашизм. Уже можна бачити всі характерні прикмети його».
Приблизно тоді ж російський політик і запеклий шовініст Васілій Шульгін зробив майже аналогічний висновок: «Насправді у Росії вони (большевики), побачивши, що грабувати більше нічого, намагаються повернутися до умов старого світу. І оскільки це їм вдається, вони з кримінальної сволоти перетворюються на фашистів».
Відомий промовистий підпис до фото з журналу «Фашист», видання Головного штабу російських фашистів у США (1934 рік), де зображені лідери російської фашистської партії серед дітей своїх поплічників: «Вожді партії серед фашистської малечі». Саме так – «серед фашистської малечі»!
1934 року, звертаючись до керівництва СССР, нобелівський лавреат у галузі фізіології та медицини, російський академік Іван Павлов зазначав: «Ви сієте по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції фашизму не було. Всі інші уряди зовсім не бажають бачити у себе те, що було і є у нас і користуєтеся Ви – терор і насильство. Так, під Вашим непрямим впливом фашизм поступово охопить весь культурний світ, виключаючи могутній англо-саксонський відділ».
Г. Раушнінг, нацистський президент данцігського сенату, фаворит Гітлера, якому фюрер відкривав свої сокровенні думки, після втечі до Швейцарії видав у Цюріху 1940 року другу книгу «Розмови з Гітлером». Нацист №1 висловлювався максимально відверто перед своїм поплічником: «Узагалі, між нами і большевиками більше об’єднуючого, ніж роз’єднуючого. З дрібнобуржуазного соціал-демократа і профспілкового бонзи ніколи не вийде справжній націонал-соціаліст, а з комуніста – завжди».
Націонал-соціалізм часто подають як різновид та синонім фашизму, хоча існує певна відмінність цих ідеологій. Вікіпедія визначає фашизм як різновид політичного режиму, а також радикальну авторитарну імперіалістичну політичну ідеологію, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея єднання, мобілізації нації й держави проти ворогів, ідея постійної війни і панування.
У 1995 році відомий італійський філософ та письменник Умберто Еко навів 14 ознак фашизму. Їм сучасне російське суспільство повністю відповідає.
Це й не дивно. «Росія – найнаціоналістичніша країна у світі, країна небачених ексцесів націоналізму, пригноблення підвладних національностей, русифікації, країна національного бахвальства» (Ніколай Бердяєв).
«Мені здається, що найяскравішою рисою московської національної вдачі є саме жорстокість» (Максим Горький, російський письменник).
Передбачення багатьох тверезо мислячих учених і політиків збулися: сталінський большевизм-фашизм трансформувався у відвертий путінський фашизм, в агресивний російський Z-рашизм.
1993 року історик Александр Янов у московському тижневику «Новое время» написав: «Раніше чи пізніше еволюція країни (Росії) до фашизму може виявитися невідворотною. І мрія про російську демократію буде знову, вдруге в нашому столітті, похована».
Ще на початку своєї партійної кар’єри італійський дуче Муссоліні завважив, що «большевизм переродився в слов’янський фашизм».
Вже тоді для ученого відкрилась похмура перспектива: «Вороги Єльцина з табору російського реваншизму – [люди], анітрохи не менш відверто, ніж Гітлер, які зневажають усі західні цінності. Ці люди пишаються співпрацею із Саддамом Хусейном та європейськими фашистами. Мало хто з них зупиниться перед ядерним шантажем, якщо опиниться біля керма».
Біля керма опинився В. Путін, який вирішив настрашити світ – наказав перевести «сили стримування армії РФ в особливий режим»…
«Внаслідок специфіки подвійної, точніше потрійної культури російського народу побудова демократичного, правового суспільства і держави в Росії неможлива. Сьогодні Росія йде шляхом демократизації, і, гадаю, цей шлях закінчиться тим, що демократизація буде зупинена й зметена» (В. Ханан, «Русская перестройка», 1990).
«Жодної особливої місії в Росії немає і не було! Не можна домагатися повернення знову якоїсь єдиної ідеології, тому що єдина ідеологія рано чи пізно призведе до фашизму» (Дмітрій Лихачов – совєтський і російський філолог, історик, текстолог, академік АН СРСР, потім РАН).
Учений мав рацію. Сьогодні можемо говорити про перетворення класичного європейського фашизму середини ХХ століття в його російську звироднілу форму – рашизм-русизм. Рашизм – це ракова пухлина для людства, цивілізаційний паразит.
Джохар Дудаєв – перший президент Чеченської Республіки Ічкерії – дав найточніше визначення цьому євразійському покручу: «Рашизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності. Відрізняється від відомих форм фашизму, расизму, націоналізму особливою жорстокістю як до людини, так і до природи. Принцип дії – знищення всього та вся, тактика випаленої землі. Відрізняється шизофренічною формою манії світового панування. Володіючи рабською психологією, паразитує на хибній історії, на окупованих територіях та пригноблених народах. Рашизму притаманний постійний політичний, юридично-правовий та ідеологічний тероризм».
Розв’язана Путіним і його поплічниками війна проти України повністю підтверджує висновок Джохара Дудаєва. Нині «мілітаризм, агресивна ксенофобія, імперіалізм та виправдання терору проти будь-яких незгодних із цим не лише всередині країни, але й за її межами, остаточно стали державною ідеологією» (Фьодор Крашенинников, Deutsche Welle).
Справді. 15 березня 2022 року генеральним директором головного російського державного телеканалу «Перший канал» призначено Алєксандра Дуґіна, людину, яка упродовж десятиліть формувалася як теоретик і практик російського фашизму, яка у своїх працях доводила, що Росія покликана створити світову імперію і тим самим порятувати світ від західного матеріалізму та прагматизму. Саме Дугін є автором фальшивої путінської ідеологеми про «перемогу неонацизму» в Україні 2014 року. «Для мене це призначення (генеральним директором телеканалу) стало приємним сюрпризом. Я вірний син Росії та російського народу, який зараз нарешті почав прокидатися. Мій фронт – це інформаційна війна. Я вижену зі штату весь русофобський елемент, усіх цих лібералів, гумористів і раз і назавжди покінчу зі смердяківщиною та безглуздими шоу», – заявив Дуґін.
Варто пам’ятати, що у 2015 році, коли Росія вже вела війну на українському Донбасі, А. Дугін, який тоді завідував кафедрою Московського державного університету імені М. Ломоносова, публічно заохочував російську владу: «Українців треба вбивати, вбивати, вбивати – як професор я так вважаю»: .
Дугін усіляко стверджує у головах своїх студентів думку про те, що люди інших країн – неповноцінні від народження. Вони не можуть навіть цього зрозуміти, оскільки народилися в певному місці, і це місце, за словами Дугіна, спотворює їхні погляди на життя. Щоб виправдати свої фашистські людиноненависницькі теорії, він навіть вдається до аргументів квантової фізики. Більше інформації у статті “Профессор Дугін, обычный русский фашист”.
Американський консервативний журналіст і письменник Глен Бек у 2015 році назвав ідеї й погляди Дугіна по-справжньому страшними не тільки для народів Росії, але й для всієї цивілізації, тому світ перебуває в реальній небезпеці.
Як бачимо, мав цілковиту рацію. Фашизм став офіційною ідеологією путінської Росії.
6 листопада 1993 року під час зустрічі з лідерами суб’єктів Російської Федерації Борис Єльцин констатував: «Я прихильник права націй на самовизначення… за винятком права на відокремлення від Росії».
11 липня 2016 року в інтерв’ю німецькому виданню Der Spiegel Сєргєй Караганов, економіст і політолог, радник Владіміра Путіна, заявив, що Росія військовою агресією проти України «зірвала просування НАТО». І далі: «Ми прагнемо статусу великої держави, хочемо отримати його назад. Ми просто не можемо відмовитися від цього – 300 років відклали свій відбиток у наших генах. Ми хочемо стати центром великої Євразії, місцем, де панує мир і співпраця. Субконтинент Європа також належатиме до цієї Євразії».
А це – фрагмент доповіді, виголошеної 2017 року Сєрґєєм Барановим, експертом Ізборського клубу – ультраконсервативної, просякнутої імперською ідеєю групи прихильників президента РФ Владіміра Путіна:
«Нинішня Україна має бути ліквідована як країна, держава та економіка. Це має бути зроблено акуратно, цілком по-сучасному. Всі сторони мають бути поставлені перед фактом історичного кінця України. Механізмом такого «зносу» може стати ліквідація фінансової, економічної, державної та культурної бази українського проекту шляхом перетворення його на невигідний, вкрай обтяжливий та небезпечний для його учасників, насамперед для верхівки в особі антисистеми. Українська етнічність, схильна до перетворення в націю за рахунок росіян, має бути демобілізована, знешкоджена, загнана на свою давню територію, позбавлена свого жала у вигляді воєнізованого державного фашизму. Розділення України та очищення частинами – єдиний розумний вольовий вибір. Російські регіони південного сходу та частина лівобережного центру повинні утворити федерацію республік у союзі з Росією під назвою «Новоросія-Малоросія», яка проголосить себе правонаступницею УССР та України. Без південного сходу центр і захід України втратять можливість до підтримання економіки та держави, втратять ініціативність, поринуть у депресію. Але Росія має продовжити боротьбу за центр і захід шляхом створення та підтримки різних партій та сил, що ототожнюють себе з російським світом та його цінностями».
Того ж року, 22 листопада, в програмі «Время покажет» на московському пропагандистському телевізійному «Першому каналі» віце-спікер Державної думи Росії Петро Толстой заявив, що «Украина была, есть и будет наша».
Цю ж ідею три десятиліття тому оприлюднив скандальний Володимир Жириновський в газеті «Ле Монд» 29 вересня 1992 року: «Найважливіша справа – це реставрація російської імперії на її основних кордонах, тобто в кордонах Совєтського Союзу. Досить встановити сильну владу в Москві, залишити сепаратистські республіки у взаємознищувальній боротьбі, як це діється на Кавказі, після чого вони просто лаштуватимуться в чергу, щоб просити доступу до стану російської провінції. Так воно станеться з балтійцями і також з українцями. Щодо останніх, то Москва має розпочати з домагання відокремлення цілого Сходу України, де живе 12 мільйонів росіян».
Ця імперська думка має давню історію. Так, Адріян Копистянський – історик і географ, лемківський москвофіл – у своїй програмній праці «Возможно ли отделение Украины от России?», що побачила світ 1917 року в Ростові-на-Дону, констатував: «Всі великороси чудово знають, що Малоросія чи Україна від Карпат до Кавказу з родючим чорноземом, з багатим Донецьким басейном, із щільним населенням та виходом у Чорне море чудово може існувати як самостійна держава без Великоросії. А остання зі своїм 80-мільйонним населенням, загнана в Сибір і тундри, відрізана од Чорного моря і притиснута до берегів Льодовитого океану, не може обійтися без Малоросії».
Саме тому большевицька Росія в грудні 1917 року розв’язала війну проти Української Народної Республіки. 1919 року відомий український письменник Володимир Винниченко написав драму «Між двох сил». За сюжетом, у велике провінційне українське місто на початку 1918-го прийшли московські більшовики. Атмосферу російського шовінізму важко переживає Панас Антонович, чоловік сестри місцевої більшовички Софії. Панас Антонович зумисне російською мовою обурюється діями нової влади: «Як не збожеволіти, мадам, як не збожеволіти? Ви тільки-но гляньте туди за вікно: гори трупів цих проклятих українців. Гори, мадам, чи ви розумієте це? Хлопчики, діти, люди похилого віку. До стіни – і готово. За вусами впізнають контрреволюцію. Малоросійські вуса – і до стіни. І як же не благоговіти перед вами, як не… божеволіти? Га? Адже це ж зрозуміло, що соціалізм прийшов, і не якийсь там гнилий, європейський, а більшовицький, російський, найсправжнісінький».
Софія у розмові з більшовицьким комісаром Сорокіним запитує: «Школи та підручники ви називаєте націоналізмом?». Сорокін у відповідь: «Я називаю націоналізмом усе, що роз’єднує один народ. Жодної вашої України не було, немає і не буде. Все це буржуазно-інтелігентна сентиментальна нісенітниця, з якою я боротимуся нещадно».
Нині путінські головорізи ведуть жорстоку неконвенційну війну проти України. Як і сто років тому московська солдатня «бореться нещадно» з українцями, мародерствує, варварськи руйнує міста і села, підступно вбиває жінок і дітей, нищить культурні та історичні пам’ятки.
Нині з українцями воюють дегуманізовані аморальні істоти, які не бачать зв’язку з реальністю. Здатність щось розуміти у цих нелюдей з’являється, коли зазнають поразки, розгрому, коли потрапляють в полон.
«На війні особливо чітко проявилася підлість большевицького ладу. Як у мирний час страчували найчесніших, інтелігентних і розумних людей – так і на фронті відбувалося те ж саме, але в ще більш відритій і мерзотній формі. Гинули найчесніші люди, які відчували свою відповідальність перед суспільством. Треба думати, ця селекція російського народу – бомба уповільненої дії. Вона вибухне через кілька поколінь у 21 або в 22 столітті, коли відібрана і виплекана большевиками маса покидьків породить нове покоління собі подібних». Це передбачення Ніколая Нікуліна – мистецтвознавеця, професора, члена-кореспондента Російської академії мистецтв, ветерана Другої світової війни, яке він оприлюднив у своїх «Спогадах про війну», справдилось. Нині покоління російських покидьків і мерзотників воює проти України.
Pavlo Khryshchanovych
