РОМАН БЕЗСМЕРТНИЙ: «Я НАПОЛЯГАЮ, ЩОБ УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТ ПЕРЕСТУПИВ ЧЕРЕЗ КОРДОН». – Стрий.net

        Роман Безсмертний провів 28 днів в окупації в Мотижині на Київщині, де відбувалися  активні бої і де була закатована родина сільського старости. Як йому вдалося вижити і що відкрилося через спілкування з росіянами, колишній посол України в Білорусі розповів Цензор.НЕТ.

            «Коли мене вже вивезли з окупованої території, мені поставили питання, чи не боявся я. Я відповів, що 28 травня 2001 року я зрозумів, що мене в будь-який момент можуть убити. Саме тоді я вирішив зайнятися підготовкою Помаранчевої революції і тоді знав, на яку дорогу я стаю. І з того дня для мене той страх зник. І все що я робив, воно було настільки відсторонено від питання життя і смерті – прихід росіян, прихід їх у мій дім. Я зараз процитую одну нашу розмову з ними. Питання: “Как вы относитесь к русским?”. Відповідь: “Розумієте, не я прийшов до вас зі зброєю, а ви до мене. Як би ви поставились до людини, яка прийшла до вас зі зброєю?” Це питання ставило їх у ступор, вони не знали, що мені говорити.

Коли в них закінчувались пальне та їжа, вони почали робити обходи – шмонати людей. Чудово розумів, що немає в такій ситуації можливості сховатися.

Мама називала росіян собаками, а коли вони стріляли, казала, що “собаки гавкають”. Вона ж дитина війни і пам’ятає, як в Мотижині стояли австріяки – тут німців не було – і вони її на руках носили. Їй тоді три роки було. Але таких боїв тоді не було тут.

Я можу як історик, на основі документів,  сказати, що це орда. Все це нагадує, як Калита, Боголюбський приводили орду на Київ, на Русь. Ось це копія. Це люди іншого рівня цивілізації, іншого рівня культури. І якщо серед них траплялись винятки, то я скажу, з чим вони пов’язані. Серед них були люди, які піддавались до розмови. Був один азербайджанець і він казав мені: “Я понимаю вас, вы себя защищаете. Что здесь делаю я – не понимаю. Я стреляю с закрытыми глазами”…

         Той, хто з ними спілкувався, скаже, що вони були дуже добре підготовлені в інформаційному плані. І це не те, що їх політруки інструктували. Це ЗМІ, яке їх атакувало, і в голові у них утворилась та лобуда. От вони мене ставили до стінки розстрілювати і вимагали сказати, хто “в селі цар”. Я переходив на російську і питав: “А что вы имеете в виду?”. “А кто князь?” І коли вони десь на третій день зрозуміли, що ми говоримо на різних мовах, то вони пояснили “Ну вот у нас, я когда приезжаю в село, я знаю, кто его держит”. Відповідаю: “Вы понимаете, что вы находитесь в Украине и здесь нет хозяина, здесь все живут равной жизнью?”

Вони потрапили у систему координат, де немає царя і підлеглого. Але вони не розуміли і перли, перли на мене. Тоді кажу: “Вы не понимаете, что здесь друг друга послать могут?” От в таких випадках було видно, наскільки ми різні.

Коли вони дізнались, що мені 57 років – у них челюсть відвисла. Бо їхнім 23 роки було максимум і для них я був уже дід. Вони мене записали у пенсійний непотріб.

Серед них була лише одна людина з європейським типом обличчя. Решта – татари, башкіри, мордовці, марійці, буряти. Я їх дуже швидко прочитав, бо я служив з ними. Їхня мова російська пересіяна місцевими діалектами. І ще щоб ви знали, у Мотижині людей, які погано себе поводять, називають касимівці. Це так звана касимська орда, яка жила навколо Рязані. Це ті, хто говорив рязанською мовою. Старші люди передавали ці знання з покоління в покоління. Крім того, буряти – це буддисти, також були шаманісти, частина мусульмани. А для них тема викладача університету, дипломата – це тема дуже високостатусна. Мені потім Антон Зацепін писав: “Будьте обережні, бо вони вишукують викладачів, вчителів”. І я чудово розумів: так, росіяни будуть вишукувати, а ці – ні.

             Вони у якійсь хаті-пустці жили, а в наш двір приходили на засаду. Ставали в одному кутку і в іншому. І це тривало до того часу, поки мені не вдалося зв’язатися з керівником району і сказати, щоб перекрили дорогу. Коли перекрили, люди перестали рухатися в цьому напрямку. І вони почали питати: “Что ж никакого улова нет, никто не едет?”

              Як тільки почали з’являтись повідомлення, що звільнили Макарів – а десь два тижні йшли такі повідомлення, хоча ніхто його ще не звільнив – люди почали їхати зразу. Дорога йшла Фастів-Бишів-Ясногородка-Мотижин-Макарів, бо був перебитий міст і інакше заїхати було неможливо. І от до моменту, коли я попросив, вони їхали.

             Їхнє ставлення до місцевого населення від початку мало характер конфронтаційний. Тому що я часто від них чув фразу, яку мені сказав азербайджанець: “Мы понимаем, что вы защищаете себя, но и вы должны…”. “Что мы должны?” – питаю. І тут їхній командир видає таку фразу: “Мы дошли до Бородянки, мы спали. А в Бородянке по нам  начало стрелять все, и 80% из нашей бригады осталось там”. І оці бої в районі Бородянки, Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Макарова для цих всіх, хто був у цій групі, вони були не боями за Росію чи проти України, а вже бої за виживання. Один з них, який конвоював мене, сказав таку фразу: “Будет эта война или не будет, 25 марта я отсюда уйду”.

Я чув буквально з першого дня, як вони казали “вы слишком богато живете”. І це повторювалось постійно і торкалось всього. Що цікаво, вони побачили у мене винну шафу. І от серед них був старший чоловік, в районі 32 років. Це був виняток з них, він поводив себе не так як вони, і він підійшов і спитав “Извините, а можно я возьму виски?” Мене це шокувало, бо я бачив поведінку орди. А тут “извините”… Мене заціпило, ніби мене запитали з іншої планети, повертаюсь і питаю: “А альтернатива какая? Вы ж тут уже хозяева, не я”. Другий випадок – це машина. Вони влітають у двір з криком “у нас минус два”, машина їхня в крові, “мы забираем вашу машину”. “А какая альтернатива?” – знову питаю. “Назовите, у кого есть такой автомобиль”. “Я не назову”. “Тогда мы заберем ваш”. “Судьба…”.

            Стільки часу вони нишпорили скрізь і тільки в одне місце вони не заглянули – це погріб. Для них погріб, де можна жити – де консервація, соління, яблука – не існував. Одного разу вони побачили, що я підгнилі яблука несу кролям і вони попросили яблук. А яблука підгнилі, червакуваті…

           Серед тих росіян, що були у дворі, був один, який загинув буквально в наступні дні, як я його побачив. Я хочу окремо виділити цей фрагмент, бо він показує моральне падіння цього зброду. В нас на будинку було лелече гніздо, а лелеки прилітають 22 березня – на свято всіх святих. Самець готує гніздо і за два тижні прилітає самка. А вони прибігли якраз 22. І був серед них один геть-геть молодий. Як мені сказали, він не здав у військовому училищі сесію і тому його зобов’язали підписати контракт, щоб зарахувати сесію. Його приставили до мене і він мене мучив питанням, “когда прилетает эта птица, как она выглядит, вы мостили гнездо, я хочу ее увидеть” і так далі. І от я поставив йому питання “а что вы делаете?”. І він ходив, ходив за мною і каже: “Вы задали мне вопрос, но я не знаю”. Я вам це кажу, бо він виглядав по-іншому ніж вони. Серед них були просто нарвані. Один кричав: “Да я тебя сейчас порежу на части, ты же понимаешь”.

Я просив би, щоб ні в кого не було ілюзій, що їх штовхнули і рішення прийняв Путін, там в голові сміття таке, що нас не повинно бути. Принципово не повинно бути. Це як Геббельс доповідав Гітлеру, що після війни з українців треба робити фарш. Тут не повинно бути ніяких ілюзій – це орда. Як в літописі написано: прийшли в Київ, грабували Десятинну, людей нищили. Це точно така поведінка і історично вона не мінялась. Як було під час походів Боголюбського, так і лишилась в Муравйова, який мітив в будинок Грушевського, де жила його мама. І ці точно так. Вони прийшли знищити все, що тут є. Перше – людей, друге – матеріальну культуру.

Ми живемо в абсолютно різних світах. Від того, що скаже Путін, у нас і для нас нічого не зміниться абсолютно. Він живе і вся Росія живе в своєму світі. І все що він говорить, має значення для них. Для нас війна була, є і буде. Все що він каже – це, щоб ці собаки (як їх називає моя мама) приїжджали і гавкали. Тобто стріляли по нас.

             Мене не цікавить позиція Путіна. Мене цікавить позиція президента Байдена, канцлера Шольца. Я пропунував би зараз політичному керівництву України хоча би розмовами з ключовими персонами обговорити два питання. Перше – доля Росії після… Бачите, в кінці я ставлю багато крапок. Друге – український солдат лінію кордону переступить чи не переструпить? Фраза, яка промелькнула після розмови Шольца і Байдена, що світ не визнає ніякі дії, що будуть порушувати принципи територіальної цілісності України, мене не влаштовує. Чому? Бо ви зібрали конференцію, щоб поциганити гроші всього світу, щоб відновити Україну. А той, хто зруйнував Україну, він буде сидіти і чекати?

            Тому я дуже делікатно пропоную, щоб політичне керівництво не у зверненні до парламенту – хоча це теж треба робити – поставило це питання. В чому геніальність дій Вашингтону? Рамштайн – це не Тегеран і не Ялта. Вони дали чітко зрозуміти, що не будуть розписувати партитуру на двох і на трьох, бо нас 43. Це нова позиція, нова конфігурація світу. Але мені було ключовим, чи поставить міністр оборони в Рамштайні два питання, які я озвучив, чи ні.

Якщо Україну цікавить питання, якою має бути Росія, щоб вона змінилась, я скажу. Щоб це не було так, як було оголошено Ейзенхауером, що Німеччина має бути настільки низько, щоб вона вже ніколи не піднялась. Я розумію фактор ядерної зброї і чому вони бояться поставити питання, що після. Це фактор ядерної зброї. Але він абсолютно помилковий. Бо подивіться – Фінляндія, Придністров’я, Україна. Навіть у маленькому – Херсон, Миколаїв, Запоріжжя. Там є атомна станція. Ізюм, Харків. Це інформаційне наповнення чого? Ми вас зараз запремо так, що ви будете бояться всього. І сядете за стіл, і підпишете, що ми скажемо. В чому помилка? В тому, що в таємному протоколі, який було підписано Труменом і Черчилем, було визначено не Хіросіму і Нагасакі, а 4 міста. Чому 2 лишились незачеплені? Тому що Хіросіма відбувається і Хірохіто оголошує загальну мобілізацію. Нагасакі – капітуляцію. Ніколи на планеті Земля і ніхто більше ядерну зброю не використає. Її використали двічі і, щоб зараз не говорили, переляк цей лишився на все життя.

           Для орди важливо оце – “ми над вами, ми будемо розказувати, як вам жити”. Оця фраза “мы себя защищаем” – це крайня річ. Тобто ми – ніхто, ми це розумієм і ми хочемо жити.

Я не розумію, чому бурят вважає себе “рускім”. Поки ці народи не будуть ідентифікувати себе як етноси, імперія зла була, є і буде. Будуть лише паузи, що дають можливість передихнути. І оця унікальна конфігурація Рамштайну, яка повинна закласти розуміння – не вирішення проблеми забезпечення України зброєю, а розв’язки цього питання. Бо ми можемо вирішити його на 10-15 років, далі воно вернеться на круги своя. Бо ці люди не відчувають себе ціннісними. Бурят має зрозуміти, що він бурят, а не “рускій”. Татарин має відчути себе татарином… Для цього український солдат має пройти через кордон… Бо якщо він не переступить через кордон, це буде лише пауза.

             Проблема в тому, що Україна зараз веде конвенційну війну. Проти нас іде гібридна війна. І є поняття права війни, а є права на війну. Держава, яка захищається, зобов’язана захистити свій народ. Вона не перебирає способом, бо вона не починала цю війну, на неї напали. І зараз цього права на справедливу війну не помічають. Справедливу. Ведення конвенційної війни на території ворога не означає тотальне знищення.

            Для мене суть Рамштайну полягає в тому, що ці люди або мають забезпечити повернення усіх в рамки міжнародного права, яке існувало до…, і всі його виконуємо, або формування нової системи міжнародного права і безпеки. Але Рамштайн, який просто вирішує задачу зброї, він нічого не вирішує. Фраза про те, що Україна має відновитись в територіях до початку агресії 2014 року, мене не влаштовує. Світ має повернутись до тої системи, якою він був після розпаду СРСР – Грузія має повернути свої землі, Молдова – свої, Японія – свої, Фінляндія – так само. Оцьому злу треба показати, що все має повернутись на законну основу. Тоді можна говорити про те, що логіка відновлення Росії і її існування має глузд. Бо будь-який інший варіант означає, що ми беремо паузу. Якщо світ погодиться на те, що імперія Зла періодично буде приводити в дію механізм війни, то заради чого це все? От захотілось не виконувати статут ООН – і не виконують. І де гарантія, що не прийде такий самий ідіот в тій же самій Росії. Один раз вдарили в штангу – ну добре, але зараз? Коли всі бачать руйнування системи міжнародного права. Все це не працює, бо одному захотілось на всьому цьому поставити хрест. Тоді або треба цього одного покарати, або міняти всю систему, бо вона нездатна справитися з цим одним.

Я кажу, що ця система дієздатна, вона може працювати, тільки треба вирішити одне питання – Росія після… і чи український солдат переступить.

Ця країна веде дику війну. Вона не розуміє, що війна ведеться по правилах. Так от світ має їй продемонструвати – український солдат заходить і по всіх правилах доводить ситуацію до перемоги. Дивіться, ось це війна, ось так воюють. Бо інакше, те що відбулось, буде перманентно повторюватись.

І ще одне – треба розуміти, що там далі знаходиться Китай. Відповідь на питання долі Росії, це буде сигнал Китаю. І про це не треба забувати.

Китай – це не держава в людському світі, це інша планета. І я поки зустрів лише одну людину в текстах, яка поки хоч сказала – це генсек ООН, який на сесії у вересні минулого року, сказав, що найбільшою трагедією нинішньої ситуації є те, що світ знову повертається до двох формацій. Маючи на увазі, Китай і всіх інших. І якщо подивитись на все, то це інша планета – по людських ресурсах, банківській системі, промисловості, економіці. Планета, яка дозволяє собі все – красти технології, паразитувати на чому завгодно, знущатись з власних народів.

            Цій планеті потрібна Росія як ресурс. Майже 30 років Китай використовує Росію як ресурс. Більш ніщо. Ніякі рішення, які стосувались СРСР чи РФ, які приймались ЦК КПК в 70-ті, 80-ті роки не змінені і не припинені. Те, що вони робили, те вони успішно роблять.

Білорус для мене – напівзнищений етнос, який не подає сигналів, що він живий. Бо різниці між цим загнаним білорусом і башкиром, мордвином немає ніякої. У них немає того, що є в самоідентифікованого етносу, нації – цінностей. Ми живемо в системі християнських цінностей. Хтось більше, хтось менше. Ми розуміємо так, що є добро, а що є зло. Той, хто себе не ідентифікує, він ніколи в житті не розрізняє добра і зла. Бо в нього нема цього набору цінностей. Тому білорус нічим не відрізняється від народів, про які я кажу. Його дуже легко поставити у стрій і змусити стріляти. В українця чи кого завгодно. І якби вони сюди зайшли, ніякої різниці між ними і тими, що тут були, не було б.

Чому цього не відбулось? Бо вони прекрасно розуміли, що там пів мільйона українців. Бо ці люди б піднялись. Ось що стримало Лукашенка. Ув’язатись у бойові дії – це означло б поділити цю країну на дві – Західна Білорусь і Російський протекторат. Лукашенко і камарилья більше пеклись про себе, ніж про білоруса, тому вони і не ув’язувались у бойові дії. Де вони помилились? Для мене абсолютно однаково, у який спосіб Лукашенко воював проти України. Він достойний того, щоб український солдат переступив лінію кордону. Ми до цього часу дивимось на війну, як нам втюхали у кіно і книжках про другу світову. Війна, яку веде українська армія – це геть інша війна. Так, в ній трапляються ексцеси, коли неправильно наведена гармата стріляє у будинок. Я це бачив, але це ексцес. Але армія не воює з цивільним населенням.

На жаль, здебільшого ми не розуміємо, що ведення війни тоталітарною і демократичною країною кардинально відрізняються. Чому я наполягаю, щоб український солдат переступив через кордон. Ми багато говоримо про реформи. Ми їх не зробимо, якщо цього не відбудеться. Ми лишимось напівфабрикатом. Ми маємо зрозуміти, що таке діяти по закону. І перше, де ми маємо діяти по закону – це там, за лінією кордону.

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ

Джерело: https://censor.net/ua/blogs/3341350/roman_bezsmertniyi_voni_mene_stavili_do_stnki_rozstrlyuvati_vimagali_skazati_hto_v_sel_tsar