ТЄЛЄГА – ЯК ДЛЯ ГЛИСТІВ КИШКІВНИК

          Лише в Москві в роки Великого терору на адресу НКВС надходило до 1000 доносів на день. Всього ж у цей час по країні таких анонімок, де здавали органам сусідів, успішних керівників, талановитих вчених, несимпатичних родичів, Конторою отримано від 5 до 8 мільйонів (точні цифри знають засекречені архіви рф)

           У червні 1988 року Михайло Горбачов на пленумі ЦК ініціював заборону анонімок, як джерело інформації і їхню перевірку.

           Сказати, що ми – працівники редакцій – були цьому раді, це нічого не сказати. Нас завалювали анонімками. На них реагувати було обов’язком із сталінських директив. Зі 100 “сигналів від трудящих з місць” інколи з натяком на правду проглядалася одна. І вона в результаті ретельної багатоденної перевірки часто виявлялася неграмотно витлумаченою інформацією.

            Коли з’явилися соцмережі і мільйони людей отримали щастя писати під анонімним аватарчиком будь-яку х@рню, я гадав, що цією іграшкою новою людство побавиться і знайде ще щось свіжіше. Аж ні.    Цукербергер, що розробив свій фейсбук для знайомства вузівських юнаків і дівчат, сам того не підозрюючи, випустив джина з пляшки. У душі обивателя-правдоруба вічно тліє вогник заздрості, параноїдальної підозріливості і образи на цей світ. І от йому дали інструмент – випльовуй все, що назбирав за довгі роки і тобі за це нічого не буде.

            Всі, хто в Україні юзає Телеграм під анонімною аватаркою і кричить: не чіпайте тележку – і є таким обивателем.

            У демократичному суспільстві немає чого боятися і ховатися. А от у сталінсько-брєжневському, яке глибоко в нутрощах засіло правдолюбів-робін-гудів Тєлєга – просто життєва необхідність. Як для глистів кишківник.

Viktor Leshyk